100-річчю з дня народження Олексія Коломійця присвячується

РІДНИЙ  КРАЙ –  КОЛИСКА  ЙОГО  ЖИТТЯ

Сценарій свята з нагоди ювілею драматурга  

                                           

                     Пісня «Це мій рідний край»

1. Полтавщина – край пісень і легенд, письменників і хліборобів. Мислителів і вчених, і просто добрих і працьовитих людей. Варто лише заплющити очі і понесе тебе уява швидкокрилим птахом над сповитими туманами ріками, смарагдовими безмежжями полів, затишними селами та охайними містечками. Вона дала світові багатьох відомих людей, які своїм розумом і талантом назавжди прославили полтавську землю.

         2. Наша рідна харківецька земля… Для когось – крихітна цяточка на карті, а для нас точка відліку , начало всіх начал. Вона дала нам життя , сили для майбутніх звершень, вона дала нам крила. А яким буде цей політ – залежить від нас. Хтось усе життя прагне злетіти, але так і залишається на землі, хтось, злетівши занадто високо, обпалить крила власною гординею і впаде, щоб більше не піднятися… А хтось злітає, щоб стати зіркою і навічно світити для інших людей. Бути дороговказом, маяком, на світло якого поспішатимуть інші.

1. Олексій Федотович Коломієць – письменник-драматург, який підняв українську літературу на нову сходинку, створивши унікальні за своєю новизною п’єси, ввівши образи та теми, які до нього ніхто не лише з українських, а на той час і радянських письменників не презентував на театральній сцені.

2. Збірка новел «Біла криниця» та близько тридцяти п’єс – таким є творчий багаж митця.

         1.  Якими ж були основні етапи його життя? Що дало йому невичерпний талант? 17 березня 1919 року … Цього весняного дня у Харківцях у невеличкій селянській хаті народилася шоста дитина – хлопчик, якого назвали Альошкою. Дитинство сповнене злиднів та нестатків, смерть батька, важка селянська праця – всього було вдосталь. Його життя було вишите червоними та чорними нитками, і якого кольору було більше – одному Богу відомо.

         2. На рідній харківецькій землі він робив свої перші кроки, ця земля давала йому сили, енергетику, протягом усього життя. Запрошуємо вас у мандрівку рідним краєм письменника.

Пісня «Село моє, село»

   Презентація села.

         1. Десь є інші краї: цивілізованіші,  розкішніші, заможніші. Вони здаються нам такими привабливими та щасливими. Але чи треба шукати долю на чужині, чи, може, треба змінювати життя на рідній землі. Робити цю землю кращою хай не для себе, так для своїх дітей та внуків.

Пісня «Десь по світу»

2. Про життя письменника-драматурга, нам розповість директор Харківецького музею Яковенко Л. В.

Виступ Яковенко Л. В.

1.     Донька Олекси Коломійця, на жаль, не змогла у ці святкові дні долучитися до урочистостей, які відбуваються з нагоди століття письменника на його батьківщині. Але записала відеозвернення.

Відеозвернення Оксани Коломієць.

2. Розповідаючи про творчість письменника, не можна не згадати про його невмирущу п`єсу «Фараони». ". Саме вона і принесла автору славу. Цей твір сповнений щирого гумору, доброї посмішки нікого не залишить байдужим. Завідуючому механізацією, Миколі Тарану п'яничці і ледащу, приснився химерний сон начебто всі. жінки, які в селі «будь-яку механіку замінять», зайняли посади чоловіків і примусили їх виконувати жіночу працю об'єктом сатиричного зображення автор обрав події в тогочасному  селі, де панує безгосподарність, примітивна техніка, важкий побут. Усе це лягає на плечі жінок. Комічна сюжетна схема, палкі суперечки, дотепні характеристики, фольклорні переробки дали в сукупності справді талановитий оригінальний драматичний твір.

1. Ось як  розповідає письменниця Ольга Слоньовська  про задум  створення  п'єси: "Одного разу  О. Коломієць  став  свідком  того, як  молодий  огрядний  чолов'яга заганяв  качку  з каченятами  на своє  подвір'я. Те, що  метка  молодичка зробила б за  кілька  хвилин,  небораці  довелося  з трудом  виконувати  мало  не годину.  У  "Фараонах"  у  подібну ситуацію  потраплять  усі герої: Таран возиться  з  тістом, яке  птахи  дзьобають  аж  на  його воротях, Онисько  мучить -  варить  заграничний  борщ..." Жінки  виявилися  кращими  за чоловіків   і на  керівних посадах  у  колгоспі,  і вдома.

2. "Фараони" зробили  досі  нікому  не  відомого  автора  популярним. Спектакль  тільки  в  київському театрі  ім. Франка  пройшов  більш ніж 300 разів  аншлагами, репліки  з п'єси  пішли  в народ. Пройшовши  з великим  успіхом по радянських  і багатьох   зарубіжних сценах, комедія  надовго  залишилася  в репертуарному  активі.  У 1978 р.  в  Київському  театрі  ім. І. Франка  відбулася її  п'ятисота  вистава.

Уривок із п`єси «Фараони».

1.     Про що ж писав драматург? Які проблеми порушував?

Як  драматург, О. Коломієць  схильний  до  театру  інтелектуального, де  порушуються  морально-етичні  проблеми. Його п'єси  відзначаються  актуальністю, вони  ставлять  проблеми,  спрямовані  на  відстоювання  моральних норм  і  пошуків  смислу життя. "Це  твори, - писав М. Шевченко,-  пройняті  гострим  публіцистичним  звучанням,  це надрив душі,  аби всі почули  трагедію,  яка  посідає  весь народ: ми  втрачаємо головну  цінність нації – Людину!  Аморальність,  бездуховність,  розлад стає   нормою.  Прокиньтеся!"

2. Його твори як ніколи актуальні сьогодні. У сучасному світі, де знецінюються  моральні цінності, вищими стають матеріальні,  де панують агресія, жорстокість, нахабство, зарозумілість, егоїзм, не завжди знаходиться місце для доброти, милосердя, терплячості, толерантності, поваги до іншого.

1. Ми знаємо Коломійця як драматурга, але в 1976 році з’явилася пісня композитора Ігоря Шамо «Камінь сонця». Слова цієї пісні написав Олекса Коломієць.

Слайд-шоу зі світлинами письменника. Звучить пісня «Камінь сонця».

2. Сучасні фільми, п’єси у своїй більшості не роблять глядача духовно багатшим, не розвивають культурно. Поняття «свобода творчості» привело до появи творів, які не мають нічого спільного зі справжнім мистецтвом. Несмак, бездуховність, вульгарщина, зловживання нецензурною лексикою, напіввідверті сцени, насильство – ось що ми бачимо сьогодні на екранах.

1. Його ж п’єси показують, якою має бути людина. До чого прагнути,які цінності є істинними, а які фальшивими. Людське життя сповнене радощами та жалями, любов’ю та розчаруваннями, чесністю і підлістю, вірністю і зрадою – ось що зображує митець у своїх творах. Його книги роблять нас кращими, мудрішими, людянішими.

Пісня «Даруй добро».

2. З яким ентузіазмом і оптимізмом зустрів він у 1991 році  незалежність України. Бо ще в 1972 році створив історичну п’єсу «За дев’ятим порогом». Він писав цей твір, як нагадування поневоленому на той час українському народові про те, що Україна не вмерла і визволення буде.

1. На жаль, останні роки життя були нелегкими для митця. Важка хвороба, безгрошів`я, нереалізованість, адже у нелегкі дев`яності театральна діяльність занепадала, - ось що чекало на драматурга на схилі літ. Ті, що вчора були друзями, відвернулися. Ті, що отримали собі премії та звання граючи в його спектаклях, швидко забули. І  23 листопада 1994 року ниточка його життя обірвалася. І в останню дорогу проводжали відомого драматурга не імениті члени Спілки письменників України, а земляки, прості люди,  для яких і про яких він писав.

Монолог Памяті з п’єси «Завтра – Помпея»

Прийшла тиша. Немає нічого кращого, ніж тиша, безмежна, як небо. Вона мене молодить, силу вливає в мою душу.

Могутній дуб у маленькому жолуді поселив свою пам'ять.

Троянда — в малесенькому зерняточку, щоб відроджуватися в первісній красі, як і люди, і птахи, і звірина, і трави, — всьому живому даровано пам’ять. 

Але найщедрішими боги 6ули до людей. Послали мене до них з наказом: ні на хвилину не залишай їх.

Усі помисли, діяння, вчинки їх записуй у вічну Книгу буття.

Життя ділиться на дві ниви — минуле і майбутнє. Вчора і завтра. Я не одинока, в мене є сестра. Але ми ніколи не зустрічалися. Бо я живу у «вчора», а вона в «завтра». Хоч ніхто її у вічі не бачив, але всі її хвалять, кажуть — гарніша за мене, щедріша, багатша, для неї визбирують золоті слова. Співають урочисті гучні пісні.

Мене ж не долюблюють. Мовби я щось не так записала. Хто просто перегорне як нецікаву книгу. Хто якусь фразу вибере, що йому до душі, десять разів перечитає… Хто вигукне — ні, це було не так, цього не було!.. Прості люди ще нічого — можуть пожурити мене: мовляв, не все записуй.

А вже вчителі людські — учені та державні, то ті знайшлись — мене, пам’ять, перейменовують і в даті — і тоді вже кожний по-своєму, від злих слів до брутальної лайки, обсипають мене. Я сліпа, я й короткозора, я й неграмотна, і жорстока, — чого тільки не наслухаюсь. Та вони безсилі. Не затулити долонею неба. Не зчорнити і мене… Я 6ула як світ білий — моїх очей не осліпити, моєї мови не закреслити.

2. Найкращим вшануванням поета буде світла пам'ять про нього, його твори, які кожен із нас має відкрити для себе і обов’язково прочитати. Щоб понесли нас у майбутнє голубі олені вічного кохання, щоб жила в наших душах срібна павутинка чистоти й ніжності, щоб ми казали: «Спасибі тобі, моє кохання», щоб і далі пах сонцем чебрець у рідному краї, щоб не настала завтра Помпея…

Пісня «Яворина»